Точка зору

Вистава, яку ви не побачите / 1 год. / 16+


За мотивами нарисів Ольги Кобилянської та Лесі Українки

«Я отвираю очі так широко… так широко, товариші мої дорогі, в надії, що хоч мрію… що хоч крапельку… що хоч… хоч ет! що хоч миготіння проміннячка святого сонця побачу — і ні».

Ольга Кобилянська

Серед нас живуть люди, які не мають змоги побачити світ, вони можуть лише відчути його на дотик, на смак, відчути його звуки, але НЕ побачити…
І ми маємо усвідомлювати, що ці люди щодня потребують нашої терпимості та розуміння.
Навіть якщо ти нічого не бачиш – ні сонця, ні неба, ти все одно залишаєшся світлим душею… Адже темрява ховається не в очах, темрява ховається в душі!
Вистава “Точка зору” відбуватиметься у повній темряві та розкриватиме відчуття того, що інакше не можна побачити.
Кожен має свою точку зору!

Режисер – Ганна Турло
Композитор – Володимир Шікало
Художник з освітлення – Сергій Огрудницькій

Прем’єра – 26 квітня 2019 року

Співтворці:
Марія Моторна 
Лариса Шелоумова
Данііл Мірешкін 
Юрій Кулініч 

  1. Вистава, яку ви не побачите. Але… Ви зможете почути, відчути, замислитися. Дякую Малий Театр, за те, що знов у саме сердце.

  2. Коли я зайшла в зал, то побачила, що на сцені було багато стільців. Весь зал був занурений в напівтемряву і лише білі частини одягу відсвічувались під блакитним сяйвом ламп. Коли почалася вистава – світло зникло остаточно. Як я не намагалася мружити очі, але не вдавалося побачити абсолютно нічого. Потім я почула звук кроків, що наближалися. Усі мої почуття загострилися. Решту вистави я бачила не очима, а серцем. Вистава примусила задуматися над актуальною проблемою людської сліпоти. Відчути себе на місці тих, хто втратив зір. Відчути на собі їх радість, і горе, любов та ненависть… Відчути, як можна боротися за право жити в світі зрячих, або здатися… Вистава мені неймовірно сподобалася! Це була та ситуація, коли виставу можна і потрібно назвати особливою. Такою, яка проникає під шкіру, в мозок, в кров і допомагає дечому, в середині тебе, змінитися.

  3. Не так часто мене дивує чи вражає театр, бо здається вже бачила багато. Але ця вистава особлива. І так, я здивована і вражена. Знала, що “Точка зору” буде проходити у повній темряві, але і подумати не могла, що при цьому буду відчувати. На весь період спектаклю у вас забирають телефони і можливість що – небудь побачити. Ви лише слухаєте голоси, звуки, відчуваєте запахи, намагаєтесь уявити акторів, як вони виглядають, скільки їх. І головне, ви починаєте розуміти тих людей, які у темряві постійно… Сам сюжет вистави теж будується на розповідях тих, що втратили зір. Актори передають їх історії з життя, роздуми, відчуття, переживання у тих чи інших ситуаціях. Це все, звісно, підкріплюється цілковитою темрявою у залі і глядач максимально сконцентрований своїх відчуттях. Кожне слово, звук, аромат, навіть якщо це просто кроки, дихання, аромат свіжозавареного чаю, подув вітру проходить не повз, а крізь вас. Це ціле відкриття, бо ви ловите себе на думці, що уявлення не мали, як жувуть незрячі. І якби хтось просто це розповів чи ви прочитали у книжках, всеодно не зрозуміли б цього краще, ніж за годину цієї вистави. А ще не зрозуміли б, яке це багатство бачити, чути, просто дихати і ходити. Ми, глядачі, знали що після закінчення спектаклю включится світло і ми знову повернемося до яскравих фарб життя, і як ніколи розуміли, що для когось ця темрява не має кінця, на жаль. Вистава вчить цінувати те, що є у кожного з нас, а ще – не робити смартфон центром свого всесвіту, бо багато цікавого відбувається поза ним, зовсім поруч, потрібно тільки звертати увагу на дрібниці і деталі, і не лише тоді, коли щось втрачено.

  4. Епатуючий підзаголовок “Вистава, яку ви не побачите” стає абсолютною реальністю: дія відбувається в абсолютній темряві. І це зовсім не псує перегляд. Неймовірний досвід повного занурення у виставу. Глядач є не просто спостерігачем, а стає співучасником, переживаючи кожну емоцію разом з героями. “Вимикається” зір і загострюється решта відчуттів. Світ звужується до глядацького залу, більше немає чітких граней між акторами і глялачами: кожен рух, жест, подих є частиною цього дивного і фантастичного світу. Година, проведена в залі, пролітає, як мить, але залишає після себе силу силенну емоцій, вражень, думок.

  5. Це незвична вистава, на якій ти нічого не побачиш, але багато чого відчуєш. У залі наступає повна темрява, до якої не звикають очі. Створюється симуляція сліпоти, а актори грають із простором, звуками. Вистава створена задля того, щоб глядачі відчули та зрозуміли незрячих людей, яких так багато у світі. Також присутня певна інтерактивність. Мені сподобались елементи комедії і інсайдерська інформація про життя сліпих, їх стосунки, та ставлення до життя. Драматична частина здалася мені не дуже сильною, але навіть беручи це до уваги, я б порекомендувала цю виставу усім своїм знайомим.

Залишити відповідь до Яна Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *