Трагікомедія / 1 год. 30 хв. / 14+
Володимир, розмінявши шостий десяток років, так і не взнав коханки іншої, ніж наука. Не мав співжительки іншої, ніж його мати – вічного та невмирущого творця його дивного затворницького життя. Його матері – Зої – вже сто років. А, може, й більше. А, може, вона була завжди і завжди буде, з її небажанням ділити з кимось сина, з її любов’ю до нього, токсичною та руйнівною. Зоя знає: на селі, коли наставав час вмирати, діставали труну з горища й вкладалися в неї, а, якщо не вмирали, йшли гусей пасти. Але чомусь, ані вона, ані її син не помічають, що вляглися в ту труну, навіть не почавши жити, й вже який рік пасуть тих гусей… Але, може, молода й занадто жива дівчина Женя, яка опиняється в їхньому домі, зможе оживити горе-пастухів?
Вистава Малого театру «Мать його» за п’єсою Світлани Баженової «Як Зоя гусей годувала» – не спроба знайти винних, злодіїв, які крадуть один в одного щастя. Це драматична оповідь про таку різну любов: наївну, дивакувату, садистську, хворобливу, швидкоплинну та вічну.
Автор п’єси «Як Зоя гусей годувала» Світлана Баженова
Режисер – Вікторія Шевченко
Ролі та а ктори:
Володимир – Юрій Кулініч
Зоя – Христина Дейлик
Женя – Єлизавета Бакуліна
Плоцький – Юрій Шульган, Данііл Мірешкін
Прем`єра – 29 грудня 2017 року
Была на спектакле на неделе открытых дверей. Хочу сказать большое искреннее Спасибо! Спасибо за погружение, за сопереживание, за отклик во мне на все происходящее. Сейчас часто в больших театрах спектакли оставляют абсолютно равнодушными, несмотря на красивую картинку, у вас совсем-совсем не так. Актеры отлично передали персонажей, пьеса наталкивает на много размышлений…
Единственно что – хочется попросить доработать технические моменты, пролетевший над левым ухом кусок тарелки – это не есть хорошо:)
Пришли на спектакль “Мать его” с друзьями в день когда праздновали мой день рождения. Ни разу не пожалела об этой затее. Спектакль действительно хорош, и актёры играли очень здорово. А концовка настолько сильная, что выходишь потом из зала в лёгком таком задумчивом ступоре. Мы остались под впечатлением) Спасибо!
Чудова вистава. Дивилася зі своєю сім’єю з великим захопленням. Раджу усім.
Просто неймовірна вистава, яка тримає тебе від першої до останньої секунди. Неперевершена гра акторів. Ця вистава потрапила до мого списку the best. Тепер є ціль повернутись і подивитись інші вистави, впевнена вони будуть ще кращі. Дякую.
“Мать його” – неперевершена трагікомедія від “Малого Театру” з чітким життєвим сюжетом. Особливістю п’єси є геніальне поєднання емоцій зовсім не схожих, протилежних між собою. Під час перегляду вистави відчувався яскравий контраст емоцій: сумні моменти дуже швидко замінювався на кумедні і навпаки. Глядач знаходиться ніби на емоційних гойдалках через вдале поєднання смішних і серйозних епізодів. А драматичний сюжет висвітлює різноманіття почуттів , різні погляди на одну і ту ж життєву ситуацію у силу великої різниці у віці героїв, швидкоплинність життя.
“Мать його” — надзвичайний драматична постановка, про те у що може перетворитись материнська любов і піклування. Історія про людей серед нас, про скалічені долі і безкінечний егоїзм. Не найлегша професія – виховання дітей, та чи можна звинувачувати їх у своєму виборі,чи вчинках? Чи можна тримати людину у заручниках чергуючи грубість та слабкість? Історія про чоловіка мати якого буквально п’є його життя, про “друга”, який не значно кращий за неї, про дівчину, яка намагається змінити життя за його рахунок. Замкнуте коло де “ніхто вже не може інакше”. У пошуках меж людського егоїзму вам у “Малий драматичний театр”.
Не дивлячись на те що я трохи запізнилася на виставу, адміністратор була дуже привітна та пропустила до залу. Це дуже приємно було! щодо вистави, то актори були на висоті, відчувався професіоналізм. Вистава про життя чоловіка який живе зі старенькою мамою та доглядає за нею. Через що не може влаштувати своє особисте життя і ховається за науковою роботою. Драматизм в тому, що люди часто так звикають до своєї повсякденної рутини, до накатаного життя, що коли приходить в їх життя і намагається увійти “щастя”, то їх це лякає. Лякає вихід із зони комфорту, відмова від звичних рухів заради світлого майбутнього. Дехто це розуміє, а дехто ні. І ті які не хочуть виходити із зони комфорту, тягнуть за собою тих хто хоче вирватися з рутини…
Не могла відірватися , іноді було сумно , але часто й сміялася с головної героїні Жені. Сподобався неоднозначний кінець. сподобалась гра Жені, сміялася вся зала! Можу порадити всім людям які люблять нестандартні вистави.
Вистава тримала увагу від початку і до кінця, глядачі проживали кожну секунду із акторами, було присутнє відчуття повного занурення в історію. Замислюєшся над тим, що у житті повинно бути все гармонійне. Людина повинна залишатися особистістю та не розчинятися у житті іншої людини, навіть самої близької та рідної. 100-річна Зоя доживає свої дні у маленькій старенькій квартирі зі своїм старіючим сином. Мати та син – єдине, що у них було і є один в одного. “Я ж себе після сорока поховала” – виправдовується стара Зоя, пояснюючи своє бажання ні з ким не ділити сина та не відпускати його від себе. Син належить тільки їй. До смерті. Її чи його. Актори чудово передали характери та суть своїх персонажів, їх якості, душевні переживання та трагедії. Їм віриш. Протягом усієї вистави відчуваєш жаль до головних героїв, а у фіналі обурюєшся тому, як калічить людей хворобливе кохання. Будівля театру розташована у 7 хвилинахвід метро Золоті ворота, у будівлі музею Шстдесятництва. Красиві сходи, гарна тераса на свіжому повітрі, з легенларним левом, привітні адміністратори.