Доріан

Пластична вистава

Не класичний погляд на класичну історію.
Портрет Доріана – це портрет кожного, хто відчував в собі боротьбу між природнім інстинктом та прийнятною в суспільстві поведінкою. В нашому випадку цей портрет написаний фарбами музики та руху.
Не чекайте побачити денді вікторіанської епохи. Дія вистави перенесена в антиутопічний футуристичний світ, де споконвічний конфлікт природи та культури загострений до межі. Не чекайте послідовного сюжету, знайомого ще зі школи. Історія вистави розгортається в двох пластах – реальному та трансцендентному, зовнішньому та внутрішньому. Не чекайте. Будьте тут і зараз. Дозвольте собі спілкуватися зі світом без упереджень. Можливо, в цьому і ховається відповідь, яку шукають герої вистави.

Режисерка – Ніна Колеснікова
Художниця – Поліна Снісаренко
Інженер – Богдан Кульчицький
Музичне рішення – Єгор Пінчук, Леся Стефаник
Художниця по світлу – Марі Акопян

Виконавці:
Доріан – Ігор Лагай
Портрет – Станіслав Весельський
Сибіла – Марія Моторна
Безіл – Максим Кущов
Лорд Генрі – Роман Новак

1 коментар до “Доріан”

  1. “Доріан” за мотивами роману О. Уайльда – ще одна грань коштовної огранки Малого.
    На жаль, я не читала анотації до вистави і це мене трохи збило з пантелику. Я довго шукала прообрази лондонських денді, мучилась питанням, хто є хто. Вдалося відчитати тільки Сибілу (і не тому, що тут це єдина героїня, а через проникливу, тонку гру М. Моторної – сцена самогубства та «відбиття на портреті» – дуже сильні) та Портрет (захоплююсь неймовірною пластикою С. Весельського, його персонажу мені було замало), трохи пізніше – філософа-творця Безіла. А от щодо Генрі та Доріана, як на мене, їм не вистачало дихотомічного зла, вони так і залишились – але це для мене – нерозкритими, невиразними та неоднозначними.
    Трохи заважало те, що не можна було охопити поглядом всієї сцени і потрібно було вертіти головою, слідкуючи за акторами. Та ці технічні моменти затьмарило заворожливе музичне тло-акцент у поєднанні з безсловесним, але таким глибоким та промовистим світом рухів.
    Коли я «відключила» літературний план, сюжет першоджерела, і почала проживати спектакль як самобутній витвір «тут і зараз», у мене пазл склався.
    «Німа» та «сліпа» («Точка зору») вистави – черговий доказ того, що театр здатен задіяти всі органи чуття глядача словом і мовчанням, звуками і тишею, образами і повною темрявою, рухом і непорушністю, без дотику проникаючи в мозок, серце, нервову систему.
    Дякую, Молодий, для мене кожна ваша вистава – must watch, кожна залишає післяобрази.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *